Сьогодні в Церкві гості. З одного із сіл приїхав брат Василь. Йому надали слово. Проповідь Слова Божого перепліталася з позитивними і негативними прикладами із життям віруючих. Один із них заставив заусміхатись усіх слухачів. Брат розповідав про свій запальний характер і про те, як інколи згарячу щось може сказати про що потім жалкує.
«Одного разу зі мною стався такий випадок, - говорив він. - Мій невіруючий сусід часто приходить до мене за порадою, чи фізичною допомогою. Ось недавно він став мурувати сходи до веранди і знову прийшов до мене. Я наскільки розбирався в цьому питані, пояснив, як краще робити сходи. Але східців було багато і робота в сусіда розтягнулась на кілька днів. Тож він весь цей час, інколи і кілька разів на день, приходив до мене із запитаннями. Я звичайно знову і знову пояснював йому, що і як робити. Та навіть в ті дні, коли я через якісь церковні чи інші справи, повертався пізніше додому, сусід приходив ще порадитись про ті сходи. Одного вечора я не втримався та й сказав до дружини:
- Як вже мені той сусід надоїв зі своїми сходами.
Присутнім при цій розмові був мій маленький син, який намагається в усьому наслідувати мене, - розповідав далі брат. - На другий день до нас зайшов сусід, - продовжував далі проповідник. Так сталось, що першим кого він побачив, був мій маленький синок.
- Михайлику тато вдома? - запитав він побачивши хлопчика.
- Ні його немає, - відповів син. – А що вам потрібно?
- Та я хотів його про сходи щось запитати – відповів сусід.
- А-а.. Тато казав: «Як вже мені той сусід надоїв зі своїми сходами,» - чемно пояснив Михайлик.
Обличчя в сусіда вкрилось червоними плямами. Він не відповів нічого, а повернувшись швиденько пішов з подвір’я. Після того випадку сусід вже не шукав більше мене і не прибігав за порадою,» - закінчив свою розповідь брат Василь.
Потім провівши очима по залу додав:
- Чи достатньо в нас терпіння щодо наших ближніх? Чи можемо ми говорити і навіть думати подібним чином, коли до нас звертаються по допомогу, навіть якщо це невчасно, навіть якщо це набридає? Чи можемо ми давати волю язикові, не подумавши чи варто так казати? Чи не відштовхуємо ми тих хто вірить в нашу допомогу, вірить в нас як в істинних християн? Запитую я себе і вас.
Він знову поглянув на притихлих слухачів.
– Як ви думаєте? Адже в мого сусіда, крім мене були й інші сусіди, друзі, родичі, та чомусь за порадою він приходив в основному до мене.»
21.11.05.
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 9385 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Есть легенда Соломону подарили кольцо, на котором было написано всё пройдёт.
Наступила полоса невезения, он снял с руки кольцо и кинул его от себя, но вдруг он увидел что то написано внутри. Подняв его он прочитал и это пройдёт .
Не печалься брат нас ждёт царствие Божие, а здесь всё пройдёт. Комментарий автора: Спасибо!
Наверное пройдет. Печаль в том когда и как, и станет ли мне сил жить дальше? Я может и догадываюсь почему Господь допустил это в моей жизни, ибо знаю, что сам во всем виноват. Хотел бы все переменить, но наверное уже поздно. Теперь вот каюсь. Знаю Бог меня простит. Но дело то ведь в людях и процес пошел. Какой будет исход известно лишь Богу.
Я пробую жить, но получится ли? Дальше Бога и ближе Бога в этом случае нет, поэтому рассчитываю на Него и пытаюсь еще и самому что-то делать, но вновь вопрос правильно ли я поступаю? Одним словом боль, сомнении и вопросы, а ответ у Господа.Приходится ждать и уповать на Его милость.
Привет
2008-06-25 10:19:00
Хотел бы все переменить, но наверное уже поздно. Теперь вот каюсь.
Разбойника на кресте простили за несколько секунд. Две лягушки в сметане, одна выбралась. Верь и по вере будет тебе. Комментарий автора: Согласен. Но это ведь был Бог, Он простил, а люди не всегда прощают, а если и простят, то это может быть слишком поздно... Да остается только верить.
Привет
2008-06-26 19:44:13
Главное Бог а не люди, люди всякое пишут и говорят, сегодня они тебя несут на руках а завтра прибивают к кресту.
Главное , что внутри новая тварь, а остальное пройдёт.
Пройдёт так же время и люди забудут. Комментарий автора: Спасибо брат!
Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
